Історія школи

              
          Школа була збудована у 1935 році. Це була велична будова серед старих селянських хат, кривих вуличок. В ті часи школа мала номер 19. Згідно архівних даних у довідці про розвиток народної освіти в м. Дніпродзержинську з 1920 по 1950 рік відзначається, що у 30-х роках у місті було збудовано три семирічні школи, в тому числі і школа № 19

          В жовтні 1943 року, після двохрічної окупації міста, нарешті відкрилося декілька шкіл, а всі інші були зайняті під госпіталі. Хлопчикам доводилося ходити до школи з найвіддаленіших куточків міста: з Колеусівської та Маршової, Садової та Слов’янської, Української та Первомайської, Заваріхіна та Самишиної балки.

         З 1943 року школою керував Батура Микола Петрович. Вчителі міста знали його як неперевершеного математика, учні, як людину залізної волі, великого серця. Була якась невимовна пошана до того блідого, вольового чоловіка. Але мав директор одну ваду: за станом здоров’я не міг бути на фронті. Через два роки, коли закінчилася війна й почали повертатися фронтовики, його перевели до вечірньої школи.

         Навчальною частиною завідував фронтовик Клименко Михайло Федорович, який відразу чудово вписався і чоловічий ансамбль школи. Спокійно, твердо, через співбесіди, педагогічні та виробничі наради він вів педколектив школи вперед через шторми інспекторських перевірок, твердо захищаючи своїх молодших та менш досвідчених колег від грому і краду критиканського каміння, яким щедро «вище» начальство бомбардувало чоловічу школу. За його широкою спиною легко було жити й працювати.

          Коли Клименка М.Ф. міськвно призначило директором школи № 21, завучем став Єрмаков Іван Павлович, викладач історії і географії, ерудована, висококультурна людина. Учасник війни, мав фронтові поранення, пройшов через фашистський полон, чим був дискредитований в очах «вищого начальства». Чесний та прямодушний, він був дискваліфікований комісією міського відділу народної освіти за те, що, розповідаючи про Велику Вітчизняну війну, про героїзм Радянської Армії в Сталінградській битві на уроці в присутності інспектора жодного разу не згадав Сталіна.

         Його позбавили права викладання історії, залишивши йому можливість вести уроки географії. Проте учні запам’ятали Івана Петровича глибокошанованою, авторитетною, знаючою людиною. Майже всі учні його випуску одержали вищу освіту. Так, завідуючим міськвно став згодом Лисенко, деканом радіотехнікуму в місті Запоріжжі довгий час працював Сергієнко Василь Іванович, значний внесок у розвиток науки зробив Пономарьов Віталій Степанович – кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник інституту фізики Землі ім. О.Ю.Шмідта АН Росії в Москві. Пономарьов В.С. в одному з листів до мене дав високу оцінку своїм педагогам: «Іван Павлович, Кузьма Степанович та інші вчителі дали нам перші уроки добра».

           Документи свідчать, що у 1944 році у семирічній школі № 19 навчалося 75 хлопців. З плану інспектування шкіл м.Дніпродзержинська у 1947-48 навчальному році ми довідуємося, що на високому рівні в школі № 19 викладалася українська мова і література (перевіряла Свашенко І.Н.), а також російська література (інспектувала Петкевич). Школа була закріплена за інспектором Лиханською

           В той же час навчання супроводжувалося великими труднощами. Так, відзначено, що в 1947-48 навчальному році у середній школі № 19, що стала тоді десятирічкою, існує великий відсів учнів – по 30-40 чоловік, особливо в зимовий період. Причиною була відсутність у дітей одягу і взуття. З метою покращення забезпечення учнів необхідними речами організовувалося проведення платних концертів, деякі кошти надавала адміністрація металургійного заводу ім. Дзержинського. Численні команди тимурівців збирали у населення одяг, взуття, усе, чим люди могли поділитися у ті нужденні роки з дітьми

          Незважаючи на матеріальні негаразди, в школах все ж велась широка фізична, допризовна підготовка. У документах відзначається, що в чоловічій школі № 19 військову підготовку вів її директор Загребельний Д.В. У школі було окреме приміщення для утримання зброї, наочних приладів, спортивний майданчик. У травні 1948 року 106 чоловік СШ № 19 взяли участь у комсомольському кросі, у змаганнях з футболу, волейболу, гімнастики

          На початок 1950 року в СШ № 19 навчалося 797 чоловік; нараховувався 21 клас ; на кінець 1950 року в школі навчалося 857 чоловік, було 24 класи . Як ми бачимо, кількість учнів зростала, школа була переповнена, заняття йшли в 2 зміни. На той час багато шкільних будівель було зайнято під інші організації, тому міському відділу народної освіти приходилося виборювати під школи ці будівлі.

           У тарифікаційному списку вчителів на 1950 рік середньої чоловічої школи № 19 (адреса – вул. Планерна, буд. № 33 значаться: директор школи Загребельний Д.В. – математик; Чайковська А.Д. – вчитель російської мови і літератури; Клименко М.Ф. – хімік; Фартушенко Є.Т. – вчитель української мови та літератури; Ведебура В.І. – вчитель англійської мови; Васильковська А.А. – географ; Єрмаков О.П. – історик.

          Українська чоловіча існувала недовго. Роздільне навчання було визнане недоцільним, в 1954 році школу № 19 об’єднали з СШ № 22. Тодіж збудували новий будинок спеціально для об’єднаної дев’ятнадцятої – вище 9-ї міської лікарні. Але школа пробула там недовго: приміщення, збудоване на колишньому провалі, підмите ґрунтовими водами, дало тріщину. Школа мусила перейти в будинок вже закритого тоді педагогічного училища, що неподалік від автовокзалу. Весною 1959-го 19-а школа випустила останній 10 клас. Інших учнів було переведено до нової 35-ї. Так закінчилася історія «старої» школи № 19.

            З 1952 року починається історія середньої школи № 31, славної своїми традиціями, учнями, педагогами. Цікаво, що в звіті інформації про стан навчально-виховної роботи в школах міста за 1952-1953 навчальний рік ми вперше знаходимо згадку про середню школу № 31, що містилася в одній будівлі з СШ № 19. І список вчителів є сумісним для обох шкіл. Це Абель Е.Л., Воронцова Л.З., Перець С.Г., Слуцька Л.Є., Тимохіна Т.Н., Вовк Г.Г., Сабурова Н.С., Хіманова Є.Я.

              В біографії випускника СШ № 31 Чумака (Лапинського) Валентина Володимировича зазначається, що він пішов у перший клас СШ № 31 у 1952 році. Тоді там був госпіталь для інвалідів війни. На початок 1952 року госпіталь було переведено в інше місце, а школу повернули міськвно. Це був перший післявоєнний набір учнів саме в СШ № 31. Директором школи тоді був Боголіб Т.К., завучем – Воронова Л.З., вчителем математики – Подолянець П.П., іноземної мови – Поліщук Л.І.

              У звіті про роботу шкіл Дніпродзержинського міського відділу народної освіти за 1954-55 навчальний рік відзначається, що СШ № 31 працює у спеціальній шкільній будівлі, має систему водопостачання, майстерні, їдальню. У той же час директором СШ № 31 був Боголіб Т.К. В той же рік була висунута на керівну посаду завуч школи Воронова.

              У місті на ім’я замісника голови Дніпропетровського облвиконкому т. Моржову А.В. Дніпродзержинське міськвно зазначало, що необхідно перевести ряд шкіл, в тому числі СШ № 31 у 1956-57 навчальному році на однозмінні заняття . В той час школа № 31 мала 17 класів, 629 учнів.

              В наступні десятиліття в СШ № 31 працювали висококваліфіковані вчителі, серед яких Бутиков М.М. – директор школи, Березовська А.А. – завуч, вчитель фізики Мякушкіна А.М. вчителі іноземних мов – Шор Л.Є., Івашина Г.Ю.; Андре Л.А. – вчитель фізики, Райнова Н.М. – філолог, Бухало Т.І. – хімік, заслужений вчитель України.

    Сьогодні СШ № 31 очолює Третьяк Ірина Іванівна. Вона віддана своїй справі, дітям, веде        педагогічний колектив по шляху удосконалення навчально-виховного процесу, формування  компетентних, патріотично налаштованих громадян України.