Права і обов'язки дітей та батьків
З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.
Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і охорони.
Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.
Однак декларація не зобов’язує, немає певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.
У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.
Конвенція - документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тих держав, які його ратифікували.
Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 тощо.
Поняття «підліток» і «підлітковий» вжито у деяких нормативно-правових актах (зокрема, у наказах МОЗ України). Однак жоден нормативно-правовий акт вітчизняного законодавства не містить юридичного визначення понять «підліток», «підлітковий» і не встановлює їх співвідношення з поняттям «дитина».
Слід зазначити, що вітчизняна практика розуміє під «підлітками» дітей від 10 до досягнення 18 років, а за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) поняття «підлітки» охоплює вікову групу від 10 до 19 років включно. Таким чином, коли ми говоримо про «підлітків», у юридичному сенсі слід керуватися поняттям «дитина».
Чи існує різниця у правовому статусі дітей в залежності від їх віку?
Особа до досягнення нею повноліття має правовий статус дитини. При цьому законодавство розрізняє правовий статус дітей за критерієм досягнення 14-річного віку:
- до досягнення 14 років дитину вважають малолітньою (такі особи мають часткову цивільну дієздатність);
- від 14 до досягнення 18 років дитину вважають неповнолітньою (мають неповну цивільну дієздатність).
Як бачимо, поняття «молодь віком від 14 до досягнення 18 років» і поняття «неповнолітні діти» є тотожними (у повсякденному спілкуванні досить часто термін «неповнолітні» застосовують без визначення нижньої вікової межі, тобто, стосується всіх дітей, яким не виповнилося 18 років, що є некоректним з юридичного погляду).
Законодавство також передбачає певні юридичні факти, з настанням яких неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (як повнолітня особа):
• перебуває / перебувала у зареєстрованому шлюбі;
• досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;
• записана матір’ю або батьком дитини;
• досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.
“Світовою конституцією прав дитини” називають Конвенцію про права дитини, прийняту Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували уряди всіх країн, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.
Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів що до сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.
Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини.
У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об’єднує усі держави по відношенню до дітей повага дитини, її прав та інтересів, турбота і любов.
Право дитини на сім’ю
Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам - курінню, алкоголізму тощо.
Найважливішою умовою для розвитку дитини є її виховання в сім’ї. Це очевидно, тому не випадково, що Конвенція ООН про права дитини 1989 року містить перелік норм, які повинні забезпечувати захист сім’ї.
Дитина з самого народження має право знати своїх батьків та користуватися їх піклуванням. Право дитини на піклування з боку батьків може бути реалізоване лише за умови добровільного і належного виконання батьками своїх обов’язків.
ОСОБИСТІ ПРАВА ДІТЕЙ
Особисті права та обов’язки позбавлені грошового змісту, їх не можна оцінити і в грошах. Вони тісно пов’язані з особою: їх не можна подарувати, відмовитися від них. Загалом ці права та обов’язки тривають до досягнення дитиною 18 років, або до часу одруження, вони також припиняються зі смертю однієї зі сторін.
Стаття 150 Сімейного кодексу України
Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Коли дитина народжується, вона має право отримати ім’я. Відповідно батьки згідно статей 145-147 Сімейного кодексу України мають право та обов’язок визначати прізвище, ім’я та по батькові дитини. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище отримує і дитина. Якщо у батьків прізвища різні, вибору імені закон обмежень не встановлює, але батьки повинні дуже відповідально поставитись до вирішення цього питання, щоб в майбутньому не виникало для дитини негативних наслідків. Також можна присвоювати дитині подвійне ім’я.
З досягненням дитиною 16 років вона може звернутись до РАЦСу із заявою з проханням змінити її прізвище або ім’я та по батькові.
Батьки мають право визначати місце проживання дітей. Діти можуть тимчасово проживати у родичів, як правило, у бабусі та дідуся, але ця обставина не позбавляє їх батьків та не знімає обов’язку по вихованню.
Стаття 29 Цивільного кодексу України говорить, що:
• місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
• Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.
ВАЖЛИВО!!! Коли батьки розлучаються, часто в судовому порядку вирішується спір між ними про визначення місця проживання їх дитини. Ст. 160 Сімейного кодексу України передбачає, що суд в таких випадках повинен врахувати думку самої дитини, що досягла 10-річного віку.
У Конвенції ООН про права дитини проголошується, що дитина не буде розлучена з батьками всупереч їх бажанню, крім випадків, які передбачені законом.
У Конвенції йдеться також про визнання місця проживання дитини. Якщо батьки не можуть домовитися про це, суд вирішує, з ким залишається дитина.
Частіше дитина залишається з матір’ю, але за законом жоден з батьків не має наперед визначених переваг.
Ст. 10 Конвенції ООН про права дитини про принцип не розлучення з батьками передбачає, що дитина має право підтримувати контакти зі своїми батьками у випадку розлучення з ними.
УВАГА!!! Батьки повинні спільно вирішувати питання виховання дітей. Коли батьки проживають окремо, то той із батьків, що проживає з дитиною, не повинен чинити перешкод для спілкування з дитиною іншого з батьків. Якщо батьки не можуть дійти згоди з цього питання, то слід звернутися до органів опіки і піклування, а далі до суду.
Дідусь та бабуся мають право згідно із ст. 257 Сімейного кодексу України спілкуватися зі своїми онуками та брати участь у їх вихованні. Якщо батьки дитини не досягли згоди з цього питання з бабусею і дідусем, то спір вирішується опіки і піклування чи судом.
У випадку, коли дитина тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, вона має право на особливий захист і допомогу держави, як це передбачено у ст. 20 Конвенції. А стаття 21 Конвенції про права дитини проголошує вимоги, на яких має базуватися законодавство щодо факту всиновлення та процедури його здійснення.
Держава, в свою чергу, повинна надавати допомогу багатодітним сім’ям для забезпечення дитини харчуванням, одягом та житлом (ст. 27).
Цей обов’язок Україна прагне виконувати, про що свідчить прийнятий закон “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.
Майнові права та обов’язки між батьками та дітьми
Такі права та обов’язки можуть виникати з приводу майна, яким володіє сім’я, а також з приводу отримання аліментів.
Стаття 173 Сімейного кодексу України
При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.
Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. !!!Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах!!! Якщо діти мають власне майно, закон визначає обмеження у розпорядженні ним: майном дитини до 14 років розпоряджаються її батьки без її згоди. Така дитина може укладати лише дрібні побутові угоди.
Виняток становить здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
З моменту досягнення дитиною 14 років, обсяг її майнових прав збільшується. На власний розсуд, крім дрібних побутових угод та здійснення особистих немайнових прав, вона може також розпорядитись своїм заробітком, стипендією, бути учасником юридичних осіб, самостійно укладати договір банківського вкладу. Угоди, що виходять за межі дрібних побутових, такі діти укладають за наявності згоди їх батьків.
Батьки управляють майном дітей лише до досягнення останніми 18-років, або до моменту їх одруження, бо з цього часу вони можуть самостійно вчиняти усі дії, пов’язані з майном.
У батьків і дітей може бути спільна власність.
!!!Батьки мають утримувати своїх дітей до 18 років!!!
У випадках, коли батьки добровільно не бажають утримувати своїх неповнолітніх дітей, до виконання цього обов’язку їх може бути зобов’язано в судовому порядку примусово. Немає значення, чи працює особа, з якої стягують аліменти. Якщо ж дитина досягла повноліття, але є непрацездатною, батьки надалі повинні утримувати її.Права та обов’язки батьків та дітей є взаємними, тобто закон передбачає умови, при яких право на утримання може виникати не лише у батьків, але й у їхніх дітей.
Неповнолітні діти, які мають самостійний заробіток, можуть надавати батькам матеріальну допомогу, але це лише їх моральне зобов’язання. Закон зобов’язує надавати таку допомогу непрацездатним і нужденним батькам лише з досягненням дитиною 18 років, але не раніше.
Якщо відношення батьків і дітей побудовані на любові, повазі, дотриманні взаємних прав і виконання обов’язків, вони не ускладнюються конфліктами. Іноді, на жаль, буває навпаки, і тоді люди звертаються по допомогу до закону...
Проблеми сімейного життя, стосунки між батьками і дітьми є дуже складними. У літературі їх часто називають “вічними питаннями” і присвячують їм романи, п’єси, повісті. Ці відносини впливають на характер, погляди і життєву позицію людини, що росте, допомагають їй стати гармонічною і цілісною або перешкоджають її розвитку. Відносини між батьками і дітьми, що складаються між ними в дитинстві, люди проносять потім через усе життя.
Найкращим шляхом життя сім’ї безумовно є порозуміння, повага, свідоме дотримання всіма її членами правових і моральних норм по відношенню одне до одного. У такій сім’ї і діти, і батьки будуть щасливими, збережуть вдячність і готовність допомагати один одному до глибокої старості й у будь-яких ситуаціях життя.
Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне визнавати ці права і зараз.
Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому і дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.
!!!УВАГА!!! Над дитиною здійснено насилля, якщо:
- їй нанесли побої;
- її здоров’ю завдали шкоди;
- порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;
Дитину залякували, якщо:
- їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів;
- використовували для залякування свій зріст, вік;
- на неї кричали;
- їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.)
Над дитиною здійснено насилля, якщо використовують для цього ізоляцію:
- контролюють її доступ до спілкування з однолітками, дорослими, братами і сестрами, бабусею і дідусем.
Над дитиною також здійснено емоційне насилля, якщо:
- її принижують, використовують образливі прізвиська;
- її використовують як довірену особу;
- при спілкуванні з дитиною виявляється непослідовність;
- дитину соромлять;
- дитину використовують як засіб передачі інформації одному з батьків.
Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо:
- не задовольняються її основні потреби;
- контролюється його поведінка за допомогою грошей;
- дорослими розтрачуються сімейні гроші;
- дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків.
До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують:
- погрози кинути її;
- погрози самогубства;
- погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам.
До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї:
- обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою;
- відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі ( про відвідини її батьками, опікунами, тощо);
- дитину перебивають під час розмови.
Освіта, дитина, права та обов’язки…
Освіта відіграє в житті дитини дуже важливу роль. Завдяки їй формується характер, погляд на життя, суспільні інтереси й власні принципи. Це, так би мовити, своєрідний моральний грунт кожної людини, а також дитини, зокрема.
Розвиток дитини забезпечується здійсненням її права на освіту. Тож, навчаючись, маленька особистість має не тільки певні права, передбачені законодавством та моральними принципами, але й обов’язки, які її ж правам кореспондують.
???Тож які саме ПРАВА мають діти-учні???
Ø право обирати профіль навчання, індивідуальні програми, позакласні заняття;
Ø вносити пропозиції з питань організації та умов навчально-виховного процесу, відпочинку, побуту;
Ø користуватися навчальною, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою навчального закладу;
Ø право на захист від будь-яких форм фізичного та психічного насильства;
Ø участь у юнацьких та молодіжних організаціях;
Ø брати участь у науково-дослідній, конструкторській, експериментальній чи інших видах науково-практичної діяльності: конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо;
Ø особисто або через своїх представників брати участь у громадському самоврядуванні навчального закладу та ін.
???А які обов’язки???
Ø оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками, підвищувати загальнокультурний рівень;
Ø дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку;
Ø бережливо ставитись до державного, громадського і особистого майна;
Ø дотримуватися законодавства, моральних, етичних норм;
Ø брати посильну участь у різних видах трудової діяльності, що не заборонені чинним законодавством;
Ø дотримуватися правил особистої гігієни;
Ø піклуватися про своє здоров’я і безпеку свого життя і однокласників;
Ø дотримуватись чистоти і порядку в приміщенні та на території закладу;
Ø діяти на благо навчального закладу, піклуватися про честь і авторитет установи;
Ø дотримуватись правил співдружності (поважати погляди та переконання інших людей, поважати жінок, дівчат, працівників навчального закладу, піклуватись про батьків, допомагати їм у веденні домашнього господарства);
Ø дотримуватися ділового стилю одягу;
Ø займатись самообслуговуванням, брати участь у суспільно-корисній праці з урахуванням віку, статі, фізичних можливостей, нормативів та вимог гігієни.
!!!ВАЖЛИВО!!! Окрім вказаних вище обов’язків, кожна дитина ПОВИННА отримати повну загальну середню освіту, яка є обов’язковою у нашій державі.
Отже, правовий статус кожної дитини включає в себе певні права та обов’язки, які, до речі, не є вичерпними. Їх використання і дотримання сприяє всебічному розвитку маленької людини як особистості, розвитку її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей і національної свідомості.
